Resident Evil 2 (1998): Хорор-класика, яка потребувала оновлення

Resident Evil 2 зразка 1998 року – приголомшлива гра й один із найкращих хорорів усіх часів. З цим, думаю, навряд чи хтось стане сперечатися. Її ідеї часом сильно обганяли свій час, упираючись у стелю технологій того часу: два іграбельні персонажі, чотири взаємопов’язані сюжетні кампанії, кілька додаткових (і до того ж зроблених не на “відчепися”) режимів гри, купа бонусів, що відкриваються, безліч геймплейних систем. Тільки ось одна проблема – постаріла RE2-1998 вельми кепсько. Усе-таки двадцять один рік з моменту релізу дають про себе знати: ми закривали очі на проблеми тоді, під час активного розвитку ігрової індустрії, але зараз, на конкурентоспроможному і пересиченому ринку, ігнорувати їх можна хіба що з ностальгічної поблажливості. Сьогодні преса, їдко хихикаючи, розірвала б RE2-1998 на шматки за кривизну управління і безглузді сюжет та озвучку. Та й гравці навряд чи залишилися б осторонь.

Тому коли Capcom через три роки після анонсу в 2015-му показала повномасштабний, розроблений з нуля ремейк Resident Evil 2 (далі – RE2-2019), інтернет вибухнув. Камера від третьої особи, та ще й без “танкового” управління? А якщо буде не страшно? Де хоррор-то? Виглядає круто, звісно, але це що тепер, якийсь там “екшон”?!  Не турбуйтеся. RE2-2019 хороша рівно настільки, наскільки вам здається. Можливо, вона навіть трохи краща.

Інтенсивний хорор з обличчям у порівнянні з оригіналом

Незважаючи на часом фотореалістичну (RE Engine грі дуже пасує) графіку, вид “з-за плеча” і десятки менших змін, ремейк ні на секунду не забуває про уроки класичної (1-3) серії. Resident Evil 7 при всіх її перевагах лише нагадувала про золоті дні франшизи, а ось RE2-2019 – це і є класика, просто капітально облагороджена і підтягнута до сучасних стандартів. Тому якщо ви, будучи фанатом, що втратив віру в Capcom, або, навпаки, незнайомою із серією людиною, сумнівалися, уточню: RE2-2019 – не бадьоренький зомбі-екшен. Це повільний, в’язкий, вкрай старомодний хорор, у якому, звісно, можна постріляти, але найчастіше хочеться обійтися малою кров’ю.

Гра не говорить про це прямо, але явно розраховує, що за монітором сидить обізнана людина. Леон журиться, що “не знає, чого йому ще чекати”, але гравець-то знає. Знає і зловісно посміхається. Продюсер проекту Цуйосі Канда майже в кожному інтерв’ю із задоволенням нагадував публіці, що він, як і вся команда розробки, – пристрасний фанат оригінальної гри. Вражаюче, але Канда-сан не лукавив: замість того щоб дослівно цитувати викопний оригінал, розробники залишили пережитки минулого позаду, донісши до сучасної аудиторії саму суть Resident Evil 2 – постійний стрес. І цей стрес тисне вже в головному меню, коли гра починається з оманливо складного питання: за кого грати. У Раккун-сіті, який нині схожий на філію пекла, застрягли двоє: вчорашній випускник поліцейської академії Леон Кеннеді та Клер Редфілд, яка приїхала в місто на пошуки брата Кріса, одного з протагоністів Resident Evil 1. Однак, як я вже казав, дилема непроста тільки на вигляд. Грати треба за того, хто більше подобається, хоч би й зовні! Усе одно RE2-2019, як і оригінал, потрібно пройти за обох щонайменше двічі, а то й усі чотири рази: сюжети Леона і Клер частково відрізняються. Один персонаж “почне” гру, а другий – “закінчить”, стартувавши в іншому місці і пройшовши дещо іншим маршрутом; в оригіналі це називалося сценаріями “А” і “Б”. Проходження відрізняються не тільки уривками сюжету і другорядними персонажами, а й деякими механіками. Останнє, до речі, було однією з найцікавіших знахідок RE2: скажімо, якщо Леон забере якийсь предмет зі скриньки зі зброєю в сценарії “А”, Клер, що йде по його слідах у “Б”, вже його не отримає.У першому сценарії цей хлопець просто висить під стелею і нікого не чіпає. У другому він, загалом-то, перебуває там же, але вже далеко не такий нешкідливий.

Тактична гра зі змінним сценарієм: Розгляд геймплейних особливостей

У RE2-2019, на жаль, такої “міти” немає – ну або, можливо, я не там шукав. Зрештою, хитрість сценаріїв була лише трюком – нехай і сумлінно реалізованим – для розтягування досить камерної гри. Так і тут. Але, до честі Capcom і дизайну старої RE2, проєкт не хотілося сварити за це тоді і не хочеться зараз: RE2-2019 і справді варто пройти стільки разів, скільки вона просить. Почасти – із суто геймплейних міркувань. По ходу гри Леон і Клер отримують доступ до різної зброї, і це відчутно впливає на підхід до боїв. У Леона – пістолет, дробовик, “Дезерт Ігл” і вогнемет. У Клер – пістолет (пізніше його можна “привчити” до патронів калібру “Дезерт Ігл”), пістолет-кулемет, гранатомет і електрогармата. Усе це жере свої боєприпаси (а отже, перелопачує їхню економіку), має унікальні властивості та в принципі змінює тактику гри.

Перший костюм Ади – це нарочито безглуздий оммаж стереотипно “шпигунським” вбранням. Але їй личить, чорт забирай! Та й червона коктейльна сукня нікуди не поділася. Частково ж пробігти RE2-2019 за обох хочеться, просто щоб… Ну, знову побути з ними. Двадцять один чортів рік потому. Людині, яка не знайома із серією і не бачила оригіналу, історія буде стовідсотково до лампочки; не їжте мене за ці слова, але сюжет, м’яко кажучи, ніколи не був сильним боком Resident Evil – і римейк ситуації не змінює, хоч і дуже старається. Наприкінці дев’яностих що Леон, що Клер були лише низькополігональними аватарами для гравця, “провідниками”, хоч і не без пари хороших фраз. А ось у ремейку стежити за ними набагато цікавіше хоча б тому, що вони здорово покращали. Що не кажи, але з 1998 року технології (як і уявлення про відеоігрові сценарії) зробили просто-таки космічний стрибок уперед. Плавні, правдоподібні анімації рухів і обличчя, звички, дуже “людська”, на противагу ненавмисному переграванню 98-го, озвучка – все на висоті. Леон і Клер рідко перетинаються по ходу сюжету, але кожна поява знайомого, доброзичливого обличчя в цьому пеклі незмінно радує. Цьому дуету невдах, який виграв у найсадистській лотереї на світі, починаєш співпереживати моментально. Леон вряди-годи і поводиться, і говорить як зелений новобранець, який відчайдушно намагається тримати себе в руках, Клер же прикриває паніку жартами. Та й про Аду Вонг із Шеррі Біркін не забули: перша теж почала поводитися трохи правдоподібніше – як молода наймана шпигунка, а не як ветеран бондіани.

Сутність виживання: Виклики та стреси Раккун-сіті

Але це все лірика. Кого б ви не вибрали, займатися доведеться одним і тим самим: виживати і намагатися якомога швидше вибратися з Раккун-сіті. А завдання це, як і в оригіналі, далеко не найпростіше. Усе місто кишить зомбі, в інвентарі вічно не вистачає місця, боєприпасів ніколи не буває занадто багато – словом, саме велике провидіння хоче, щоб ви залишилися в братській могилі Раккуна. Боєприпаси і медикаменти – справа важлива, але часто не першорядна. Без ключів, карт, дорогоцінних каменів та іншої ще більш дивної нісенітниці, потрібної для прогресу, навіть на кареті швидкої допомоги далеко не заїдеш, тому доведеться не тільки жебракувати, намагаючись втиснути в інвентар якнайбільше добра, а й вирішувати міріади головоломок. Деякі логічні, деякі – не дуже. А для цього потрібно досліджувати, досліджувати і ще раз досліджувати все навколо, одночасно рятуючись від зомбі, у яких на вас свої плани.

І якраз у цій царині RE2-2019 радує найбільше, тому що ремейк чудово розуміє суть першоджерела і уявляє, де що можна поліпшити, не змінивши оригіналу. Адже в основі своїй RE2-2019, як і RE2-1998, – це марафонська перевірка на стресове мислення і здатність гравця ухвалювати рішення під зростаючим психологічним тиском. Лякають не стільки самі зомбі, скільки можливі наслідки зустрічі з ними – втрата вичерпних ресурсів. Якщо дати стресу оволодіти собою і регулярно помилятися, бездумно витрачаючи інвентар, врешті-решт головний герой якщо і не загине, то вже точно не вибереться з міста: воювати буде нічим. Хоча варто визнати, що в RE2-2019 зомбі викликають неприємний холодок по спині навіть одним своїм виглядом. Унікальних моделей у грі не так вже й багато, але… Які ж вони все-таки мерзенні! Навіть якщо просто стоять по той бік засклених дверей, витріщаючись білястими очима в порожнечу, або безглуздо довбаються в забите вікно. І, повірте мені, ви будете безмірно раді, що вони довбаються у вікно, а не волочать ноги у ваш бік, тому що зустріч навіть з одним зомбі – це проблема. І жоден вихід із ситуації не буде правильним – суцільно компроміси, які майже напевно неприємно відгукнуться в майбутньому. Ремейк змінює місцями послідовність деяких подій і додає нові деталі. Тепер, наприклад, у гравця є реальна (хоч і донезмоги примітивна) причина ненавидіти шефа поліції Айронса. Найочевидніше рішення – бігти. У RE2-1998 це працювало на ура: змушуєш зомбі кинутися вперед, вчасно відходиш від атаки і зі швидкістю мотоцикла тікаєш на захід сонця, поки тварюка розуміє, що до чого. Змотати вудки нескладно навіть із “танковим” керуванням, якщо освоїтися. Але це працювало, тому що в грі не було фізики, а ось у RE2-2019 у кожного руху є вага та інерція. Леон, слава богу, бігає швидше за зомбі, але перевага у швидкості цінна тільки на відкритих просторах, яких у грі не так вже й багато. А ось у вузьких коридорах розминутися з черговою тварюкою можна, але складно, і полегшене (читай “людське”) управління не робить завдання простішим.

Стратегії виживання: Взаємодія зі змінюючимся світом

До того ж – ну втечете ви, і що? Зомбі там і залишиться – буде смішно, якщо ви не підібрали якийсь предмет у кімнаті, куди тепер доведеться повернутися. Потім мертвяк ще й за вами піде, якщо забариться, – двері їм тепер не перешкода. Або забреде в який-небудь кут, де розбиратися з ним буде ще незручніше: прямо навпроти безпечної кімнати зі скринею, наприклад. Чи не краще пристрелити? Або, на худий кінець, перебити ноги? Повзком-то він буде куди повільнішим і нешкідливішим. Гірше за лизунів тільки темрява. Темрява, в якій чутно, що поруч щось є, але не видно – ліхтарик слабкий, та й дивитися на всі боки відразу важко.

Capcom здорово поєднують косметичні фішки з практичними: зомбі ходять порозхитуючись, повільно, невпевнено, непередбачувано колихаючись з боку в бік. По них просто складно влучити, а іноді постріли змушують їх відкочуватися, тому швиденько всадити кілька куль у голову не вийде. А якщо зомбі ще й кілька? Хоча б два-три? Це вже величезна витрата ресурсів.Але навіть п’ять “хедшотів” – це аж ніяк не гарант безпеки, і за таке рішення хочеться розцілувати всіх причетних до розроблення ремейка. У RE2-1998 все було просто: якщо зомбі впав і під ним розтеклася калюжа крові – готово, можна забути. Якщо зачистив локацію, то вона залишиться безпечною, поки сюжетна подія не затриггерить скрипт, який додасть нових ворогів. У RE2-2019 зомбі гарантовано помре, тільки якщо розтрощити йому череп, але з цим навіть залп із дробовика не завжди справляється, не кажучи вже про пістолет. А поки голова залишається на плечах, у зомбі є шанс повстати. Через секунду, через кілька хвилин, через півгодини – коли завгодно. Може, він і зовсім “згадає”, що ще живий, тільки коли ви вирішите перевірити це свинцем.

Страх і Невпевненість: Виживання в Світі  Resident Evil 2

Тепер помножте цей факт на все, про що я розповів вище. Відчуваєте весь обсяг параної, в якій доведеться борсатися? Заходиш у кімнату, де до цього не був, бачиш на підлозі три-чотири мертвих тіла і знаєш, що хтось із них ще небезпечний. Але хто? Витрачати кулі, щоб заспокоїти всіх, невигідно: а раптом вони просто лежать і вже відпочивають? Доб’єш лише одного – інші можуть зреагувати на шум. І як бути? Навшпиньки крастися по трупах, примовляючи: “Вибачте, мені на наступній виходити”?
RE2-2019 ніколи не дає відчути себе в цілковитій безпеці; зомбі з простих монстрів перетворюються на перешкоди, які вносять корективи в кожен ваш крок. Думати доводиться вже не тільки про те, як потрапити в ту чи іншу локацію, а й про те, яким шляхом туди краще добиратися. Чим пожертвувати, а що приберегти. Де найменше зомбі? Може, десь я вже підкосив частину і протиснутися буде легше? Так, а ось тут усього один, без ніг, можна навіть не чіпати. Дідько, треба ж ще забрати з бібліотеки книжку, краще оглушити натовп світлошумовою, ніж витрачатися.

Це липке, як мокра футболка, відчуття невпевненості багаторазово зростає, коли до справи додається Містер Ікс – Тиран, якого “Амбрелла” послала, щоб усунути ще живих свідків катастрофи. Завдяки сучасним технологіям здоровань тепер переслідує вас усюди і швидко реагує на звуки пострілів, а відстає від головного героя тільки в строго зазначені сюжетом моменти. І то, як правило, ненадовго. А найголовніше – грі рішуче плювати, як ви з усім цим впораєтеся. Проходження RE2-2019 на “хардкорі” (його відкрито одразу) за Леона було одним із найбільш нервуватих і незатишних ігрових досвідів, які я пережив у житті. Хотілося тупо забитися в кут безпечної кімнати і втупитися в мапу, гортати щоденники, роздивлятися предмети в інвентарі – словом, що завгодно, аби не виходити назовні. Тому що зовні Містер Ікс – я чую його кроки поверхом вище. Тому що зовні зомбі, які ввалилися в не забиті мною по дурості вікна. Тому що на шляху до бібліотеки дільниці оселилися лизуни, і один із них загороджує вхід до збройової – а патронів у мене обмаль. Останнє збереження було півтори години тому, у дільниці закінчилися стрічки для друкарської машинки – а отже, другого шансу не втратити півтори години здобутого кров’ю і потом прогресу немає.

Зізнаюся, я був приємно здивований, коли дійшов до першого боса і просто не зміг його здолати. Фізично не зміг, причому не через самого супротивника, а через власну недалекоглядність. Занадто мало боєприпасів. Навіть із розкиданими по арені предметами мені забракло вогневої потужності: я витратив майже все, що зібрав, ще до сутички, і думав, що нічого страшного. Що залишків мені вистачить – адже гра напевно підкине ще. Не вистачило, і грі було по барабану. Я зробив занадто багато помилок – і я ж за це і поплатився, із задоволеною усмішкою завантаживши збереження півторагодинної давності. Мабуть, саме цей момент найкраще показує, що RE2-2019 розуміє свою прародительку як ніхто інший. А заодно і гравців, які її полюбили.

Resident Evil 2 (2019): Вища Школа Жахів та Ігрового Дизайну

Resident Evil 2 2019 року – це рідкісний приклад майже бездоганного переосмислення вже не раз відпрацьованого матеріалу. Вона має такий вигляд, звучить і відчувається настільки здорово, що оригіналу більш ніж двадцятирічної давності і не снилося, але при цьому не випинає свою технічну перевагу. Вона безмірно поважає минуле, але не зациклюється на минулому й обігрує знайомі ідеї та моменти по-своєму.

Якщо HD-ремастер Resident Evil 1 був найкращим способом познайомитися з першою частиною, то Resident Evil 2 – найкращий спосіб зрозуміти, за що так люблять і поважають другу. Неважливо, знайомі ви із серією чи ні. Старички змахнуть скупу сльозу вдячності, а новачки доторкнуться до філософії геймдизайну, про яку ігрова індустрія давно забула. Запасайтеся зеленою травою про запас.

Плюси

• відмінно переданий дух оригіналу
• зручність, як у Resident Evil 7
• вміла робота зі звуком і картинкою
• справжній стрес
• ХАНК і Тофу!

Мінуси

• невибагливий дизайн босів
• як і раніше ніякий сюжет
• гра рано чи пізно закінчується